01.06.203А,Б,В спеціалізація «Лікувальна справа». Розділ «Робота в травматологічному відділенн». Завдання на 01.06.20. Тема:. «Механічна закрита та відкрита травма.»

Завдання на виробничу практику в онлайн режимі

для студентів груп  3А,Б,В  спеціалізація «Лікувальна справа».

                            на  01.06.20

         Цикл практики «Робота у відділеннях хірургічного профілю».

         Розділ «Робота в травматологічному відділенн».і

                   Завдання на 01.06.20.

         Тема:. «Механічна закрита та відкрита травма.»

1.Повторити теоретичний матеріал теми

 1.Поняття про травму. Види травматизму та його профілактика. Організація травматологічної допомоги

2. Обстеження травматологічних хворих.

 3.Види закритих травм м’яких тканин: забій, розтягнення, розрив, струс. Особливості діагностики, надання ПМД та лікування.

 4.Вивихи, їх види, діагностика і лікування.

5.Поняття про переломи кісток. ПМД, профілактика ускладнень, транспортна іммобілізація. Принципи лікування

.                           6.СТР або травматичний токсикоз.  ПМД та принципи лікування в умовах стаціонару.

 7.Роль медичної сестри в лікуванні травматологічних хворих.

 8.Особливості догляду за травматологічними хворими.

 

 

 

 Травма — ушкодження в організмі людини, спричинене зовнішніми чинниками

Травматологія — вчення про ушкодження, їх лікування і профілактику. Ортопедія — вчення про лікування і профілактику вроджених і набутих зазорювань опорно-рухового апарату.

 Травматизм — сукупність травм, що повторюються за певних обставин ожеледь, ДТП) у групи населення за певний відрізок часу (місяць, рік)

Види травматизму: 1. Виробничий. 2. Невиробничий (побутовий). 3. Спортивний. 4. Дитячий.

 О с н о в н и м и з а х о д а м и п р о ф і л а к т и к и т р а в м а т и з м у є: - правильна організація виробництва; дотримання правил техніки безпеки; - облік і аналіз нещасних випадків і вживання заходів для їх попередження; - пропаганда медичних знань; - поліпшення побутових умов; - підвищення загальної культури населення; - боротьба з надмірним вживанням алкоголю; - правильно організовані змагання і тренування; - суспільні заходи, спрямовані на охорону здоров'я дітей.

 О р г а н і з а ц і я т р а в м а т о л о г і ч н о ї д о п о м о г и с к л а д а є т ь с я з т а к и х е т а п і в:

 1. Перша допомога. Її може надавати лікар або фельдшер швидкої допомоги, фельдшер медпункту інші особи в порядку само- і взаємодопомоги. На місці події проводяться транспортна іммобілізація і знеболення, накладення пов'язок, спинення кровотечі, серцеволегенева реанімація. 2. Евакуація потерпілого до лікувальної установи. Цим займається служба швидкої допомоги, рідше потерпілих транспорт} працівники міліції або сторонні особи. 3. Амбулаторне і стаціонарне лікування. Допомога 90 % хворих надається в амбулаторіях і поліклініках. Амбулаторне лікування проводять також у спеціалізованих травмпунктах, які мають відповідне обладнання. Стаціонарне лікування проводять у спеціалізованих відділеннях міських і районних лікарень, у клініках при кафедрах травматології і ортопедії науково-дослідних інститутах. 4. Реабілітація. Захворювання і ушкодження опорно-рухового апарату потребують тривалого лікування, відновлення функції, тому дуже велику роль відіграє реабілітація, проводять у травматологічних пунктах, стаціонарах і поліклініках, а також у реабілітаційних центрах і санаторіях.

 Обстеження травматологічних хворих складається з: - опитування — з'ясовуються час, місце, обставини і причини нещасного випадку; сила і напрямок удару або тиску, положення тулуба і кінцівки в момент травми; уточнюється вид травматизму; якщо це захворювання, то його давність, особливості, лікування, що проводилось, і його ефективність; - огляду — проводиться порівняльний огляд кінцівок, при деформації хребта оглядається весь тулуб; звертають увагу на положення хворого, характер ходи, рух кінцівки і тулуба, наявність їх патологічного положення, форму суглобів; - пальпації — визначається точна локалізація болю, консистенція тканин; являються місцеве підвищення і зниження температури, крепітація відламків; - визначення обсягу рухів у суглобах; - вимірювання довжини кінцівок і визначення їх функцій; - рентгенологічного і лабораторного дослідження. Серед ускладнень травм перше місце посідає травматичний шок, далі — крововтрата і геморагічний шок, ушкодження кістковими відламками судин і нервів а при ушкодженні хребта і черепа — ушкодження спинного і головного мозку

. ТРАВМАТИЧНИЙ ШОК

 Теорії розвитку: 1. Нервово-рефлекторна: потік нервових імпульсів, що надходить із зони ушкодження, сприяє надмірному подразненню ЦНС і її виснаженню з розвита охоронного режиму і ланцюга рефлекторних процесів, що зумовлюють зміни параметрів серцево-судинної і дихальної систем. 2. Теорія крово- і плазмовтрати: основна роль у розвитку шоку відводиться зниженню ОЦК в результаті кровотеч і крововиливів. 3. Токсична: згідно з цією теорією тяжкі зміни пояснюються отруєнням продуктами розпаду ушкоджених тканин; це призводить до розширення капілярів і збільшення їх проникності, що спричинює зниження ОЦК. 4. Судинорухова: травма спричинює рефлекторний параліч периферійних судин, що призводить до прогресуючого зниження артеріального тиску і скупчення крові у венозній системі. 5. Ендокринна: шок розглядається як III стадія загального синдрому адаптації, що виникає в результаті виснаження передньої частини гіпофіза і кори надниркових залоз. 6. Теорія акапнії: розвиток шоку пов'язаний зі зменшенням вуглекислоти в крові через гіпервентиляцію легень при болю. Жодна із запропонованих теорій не пояснює повністю розвиток шоку, оскільки за своєю природою він є поліетіологічним. Тому до основних чинників, що мають значення в розвитку шоку, належать: · больова імпульсація; · крововтрата; · токсемія; · переохолодження. Існує 2 фази перебігу шоку. І. Еректильна. Дуже коротка. Шкіра і видимі слизові оболонки бліді, пульс частий, хворий збуджений, що виражається в гучних незв'язних криках і невмотивованих рухах. М.І. Пирогов дав класичний опис цієї фази: «Якщо сильний крик і стогін чути від пораненого, риси якого змінилися, обличчя видовжилося і судомно викривилося, стало блідим, посинілим і розпухлим від крику, якщо у нього пульс напружений і швидкий, дихання коротке і часте, то яким би не було його ушкодження, треба поспішати з допомогою».

 ІІ. Торпідна. Супроводжується загальною загальмованістю, зниженням реакції на подразники, млявістю, апатією, зниженням рефлексів, пригніченням функції ЦНС при збереженні свідомості. Спостерігаються блідість, частий і слабкий пульс, зниження тиску, глухість сердечних тонів, оліго- і анурія. М.І. Пирогов писав так: «З відірваною рукою або ногою лежить такий закляклий на перев'язувальному пункті нерухомо; він не кричить і не волає, не скаржиться, обличчя бліде, як у трупа; погляд нерухомий і звернений вдалину, пульс, як нитка, ледве помітний під пальцем і з частими проміжками. На питання закляклий або зовсім не відповідає, або тільки ледве чутним шепотом, дихання теж ледве помітне. Рана і шкіра майже зовсім нечутливі; але якщо великий нерв, що звисає з рани, буде чимось подразнений, то хворий одним легким скороченням лицьових м'язів виявляє ознаку відчуття. Інколи цей стан проходить через декілька годин завдяки збуджуючим засобам, інколи ж він продовжується до самої смерті.»

 П е р ш а д о п о м о г а · спинення кровотечі; · адекватна вентиляція легень; · адекватне знеболення; уведення плазмозамінних розчинів; · накладення асептичної пов'язки на зони ушкодження; · іммобілізація місць переломів; щадне транспортування.

ДІАГНОСТИКА І ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ

Діагноз перелому є клінічним. Він встановлюється на підставі скарг, анамнезу і клінічних симптомів. Важливим моментом діагностики є рентгенівське дослідження. К л і н і ч н а к а р т и н а При об'єктивному обстеженні визначають характерні для перелому симптоми, які поділяють на дві групи:

 І. Абсолютні, тобто симптоми, які достовірно свідчать про наявність перелому; їх три: 1. Характерна деформація — зміна конфігурації кінцівки, а також ті випадки, коли оком видно зміщені кісткові відламки. 2. Патологічна рухливість — наявність рухів поза ділянкою суглоба. 3. Кісткова крепітація — характерний хрускіт або відповідні пальпаторні відчуття, що виникають при терті кісткових відламків.

 ІІ. Відносні, тобто симптоми, характерні для перелому, але кожен з яких може спостерігатись і при інших ушкодженнях. 1. Локальний біль або біль при навантаженні по осі в ділянці перелому. 2. Гематома. 3. Деформація кінцівки в зоні ушкодження. 4. Скорочення кінцівки, вимушене її положення. 5. Порушення функції — пацієнт не може опертися на кінцівку, відірвати кінцівку від поверхні ліжка (симптом прилиплої п'яти при переломі стегна), кінцівка не може утримувати власну масу.

 Лікування переломів включає надання першої допомоги і лікування в спеціалізованих лікувальних закладах травматологічного профілю

 П е р ш а д о п о м о г а

 1. Спинення кровотечі; на догоспітальному етапі кровотечу спиняють одним з тимчасових способів. 2. Профілактика шоку; крім спинення кровотечі це: · знеболення; · уведення наркотичних (промедол 2 % — 1,0) або ненаркотичних (трамал — 2,0, баралгін — 5,0) анальгетиків; уведення плазмозамінних розчинів; · краплинне уведення протишокових кровозамінників (поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль). 3. Накладення асептичної пов'язки. її застосовують при будь-якому ушкодженні з порушенням цілості шкіри як засіб профілактики вторинного інфікування. При цьому використовують індивідуальний перев'язувальний пакет або будь який стерильний перев'язувальний матеріал. 4. Транспортна іммобілізація. Це комплекс заходів, спрямованих на знерухомлення ураженого сегмента кінцівки під час транспортування постраждалого до лікувального закладу. Усі описані заходи проводяться з метою запобігання; · подальшому зсуву кісткових відламків; · пораненню кістковими відламками судин, нервів; · ушкодженню головного і спинного мозку при переломі хребта і кісток черепа; · травматичному (больовому) шоку. Вони показані при: · переломах; · вивихах; · опіках; · ушкодженнях крупних судин, нервів; · значних ушкодженнях м'яких тканин; · синдромі тривалого здавлення.

 П р и н ц и п и п р о в е д е н н я: - фіксація не менше двох суглобів, суміжних з місцем перелому, а при переломі стегна і плеча — трьох; - надання фізіологічного положення ушкодженій кінцівці; - накладення ватяно-марлевих прокладок на кісткові виступи; - якщо перелом відкритий, то спочатку спиняють кровотечу і накладають асептичну пов'язку. З а с о б и і м м о б і л і з а ц і ї: · аутоіммобілізація; · бинтування ушкодженої нижньої кінцівки постраждалого до здорової, верхньої кінцівки — до тулуба; · за допомогою підручних засобів (імпровізованих шин) — палиць, дощок, лиж (мал. 4); · за допомогою стандартних транспортних шин (Крамера,Дітеріхса).

Л і к у в а н н я

I. Консервативне лікування. Під цим розуміють одномоментну закриту репозицію з подальшою іммобілізацією за допомогою гіпсової пов'язки. Достоїнства методу: - простота; - мобільність хворого; - можливість амбулаторного лікування; - відсутність ушкодження шкірних покривів і можливості інфекційних ускладнень. Недоліки: - репозиція не завжди успішна; - неможливість утримати відламки кісток у масивних м'язових тканинах; - знерухомлення призводить до атрофії м'язів, тугорухомості суглобів, флебіту: - неможливість спостерігати за станом кінцівки.

 II. Скелетне витягнення. Цей метод називають функціональним способом лікування. Він ґрунтується на поступовому розслабленні м'язів ушкодженої кінцівки і дозованому навантаженні. При цьому здійснюються закрита поступова репозиція і іммобілізація відламків під дією постійної тяги за периферійний відламок. III. Оперативне лікування. Включає дві методики: · класичний остеосинтез; · позаосередковий компресійнно-дистракційний остеосинтез. Під час хірургічного втручання виконується відкрита одномоментна ручна репозиція, і відламки з'єднуються за допомогою металевих конструкцій.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

 ВИБЕРІТЬ ОДНУ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ

1. Політравма — це: а) перелом гомілки; б) вивих плеча; в) сукупність ушкоджувальних чинників; г) сукупність двох і більше ушкоджень.

 2. Абсолютна ознака вивиху: а) «пружна фіксація»; б) порушення функції; в) біль; г) набряк

. 3. При переломі плеча активні рухи в суглобі: а) відсутні; б) можливі, дуже болісні; в) у повному обсязі, безболісні; г) у повному обсязі, помірно болісні

. 4. Рівні транспортної іммобілізації при переломі стегна: а) пальці — крило клубової кістки; б) пальці — кульшовий суглоб; в) пальці — верхня третина стегна; г) п'ята — верхня третина стегна

. 5. Транспортна шина для фіксації перелому стегна: а) Єланського; б) Дітеріхса; в) Белєра; г) пневматична.

6. Для лікувальної іммобілізації використовуються: а) шина Крамера; б) аутоіммобілізація; в) гіпсова пов'язка; г) шина Дітеріхса.

 7. При появі болю у хворого з гіпсовою пов'язкою необхідно: а) зняти пов'язку; б) викликати лікаря; в) заспокоїти хворого; г) не звертати уваги

. ВИБЕРІТЬ ДЕКІЛЬКА ПРАВИЛЬНИХ ВІДПОВІДЕЙ

 8. Поверхневі травми — це: а) забиття; б) вивих; в) перелом; г) рана; д) опік.

 9. Звичайні реакції на травму: а) біль; б) деформація; в) набряк; г) колапс; д) шок.

 10. Місцеві симптоми СТЗ у ранньому періоді: а) олігурія; б) азотемія; в) пухирі з геморагічним вмістом; г) зникнення чутливості в зоні ушкодження; д) падіння AT.

11. Абсолютні ознаки вивиху: а) відсутність активних рухів; б) обмежені активні рухи; в) збереження пасивних рухів; г) обмежені пасивні рухи; д) «пружна фіксація».

12. Абсолютні ознаки перелому: а) біль; б) порушення функції; в) крепітація; г) патологічна рухливість; д) гематома.

13. Відносні ознаки перелому: а) неприродне положення кінцівки; б) порушення функції; в) характерна деформація; г) крепітація; д) гематома.

 14. Консервативні методи лікування переломів: а) ендопротезування; б) гіпсова пов'язка; в) скелетне витягнення; г) одномоментна репозиція; д) остеосинтез.

 15. Інструменти для скелетного витягнення: а) спиця Кіршнера; б) скоба ЦИТО; в) зонд Кохера; г) лопатка Буяльського; д) дриль.

 ДОПОВНІТЬ

16. Ушкодження одного органа або одного сегмента ОРА — це ... травма.

17. Ушкодження ОРА і внутрішнього органа — це ... травма.

18. Ушкодження від різних чинників — це ...травма.

 19. Порушення цілісності кістки — це . .

. 20. Повне зміщення суглобових поверхонь з розмивом капсули — це...

УСТАНОВІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ (кожна відповідь може використовуватись один раз, декілька разів або жодного разу)

 21. Вид травми: Симптоми: 1) перелом; а) біль; 2) вивих. б) набряк; в) порушення функції; г) посилення болю при навантаженні по осі; д) «пружна фіксація»; е) відсутність активних рухів.

22. Періоди СТЗ: Місцеві симптоми СТЗ: 1) ранній; а) атрофія м'язів; 2) пізній; б) згущування крові; в) відсутність периферійної пульсації; г) тугорухомість суглоба; д) симптом нитки;

 23. Види ушкодження: Симптоми: 1) розтягнення зв'язок; а) біль; 2) набряк; б) набряк; в)гематома; г) відсутність рухів у суглобі; д) болючість за ходом суглобової щілини

24. Вид ушкодження: Симптоми: 1) СТЗ; а) набряк; 2) перелом б) симптом нитки; в) «пружна фіксація»; г) дерев'яниста щільність; д) деформація; е) біль.

 25. Вид перелому: Метод лікування: 1) закритий зі зміщенням; а)одномоментна репозиція; 2) відкритий; б) остеосинтез; в) скелетне витягнення; г) компресійно-дистракційний; д) гіпсова пов'язка; е) шина Крамера.

 УКАЖІТЬ ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ

 26. Перелом плеча: а) шина Крамера; б) содово-сольовий розчин; в) анальгін; г) вибір способу транспортування; д) госпіталізація.

 27. Забій: а) стисна пов'язка; б) піднесене положення кінцівки; в) транспортування в ЛПЗ; г) холод; д) зручне положення пацієнта.

28. Вивих: а) реабілітація; б) знеболення; в) вправлення; г) гіпсова лонгета.

ВІДКРИТІ МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ УШКОДЖЕННЯ (рани)

Раною називається будь-яке механічне ушкодження частин тіла, що супроводжується порушенням цілості покривних тканин — шкіри і слизових оболонок. Класифікація  (повторити).

                                       .                         Основніознаки рани:

 І. Біль. Виникає через ушкодження нервових закінчень у ділянці рани, а також в результаті їх стиснення внаслідок набряку, що розвивається. При ушкодженні частини або всього нервового стовбура біль може локалізуватись не лише в місці поранення, а й поширюватися на всю зону іннервації. Вираженість больового синдрому визначається такими чинниками: 1. Локалізація рани. Особливо болісні рани в місцях з великою кількістю больових рецепторів (шкіра у ділянці кінчиків пальців, окістя, пристінкова очеревина, плевра). 2. Наявність ушкодження магістральних нервових стовбурів. 3. Характер предмета, який став причиною поранення, і швидкість нанесення рани — що гостріший предмет, то менше ушкоджується рецепторів і менший біль; що швидше відбувається поранення, то менше больовий синдром. 4. Нервово-психічний стан організму. Больові відчуття менші, якщо потерпілий перебуває в стані афекту, шоку, алкогольного або наркотичного сп'яніння. Біль повністю відсутній при виконанні операції під наркозом, а також при такому захворюванні, як сирингомієлія (ушкодження сірої речовини спинного мозку). Біль є захисною реакцією організму, але тривалий інтенсивний біль виснажує центральну нервову систему, що несприятливо позначається на функції життєво важливих органів.

 ІІ. Кровотеча. Обов'язкова ознака рани, оскільки ушкодження будь-якої тканини, починаючи зі шкіри і слизової оболонки, супроводжується порушенням цілості судин. Інтенсивність кровотечі при пораненні визначається такими чинниками: 1. Ушкодження магістральних(або середніх) судин: артерій або вен. 2. Локалізація рани. Найбільш виражена кровотеча при пораненні обличчя, голови або кисті, тобто тих ділянок, де тканини мають якнайкраще кровопостачання. 3. Характер предмета поранення. Що він гостріший, то більше виражена кровотеча. При розтрощених і забитих ранах кровотеча мінімальна. 4. Стан системної і місцевої гемодинаміки. При низькому артеріальному тиску або притисканні магістральної судини інтенсивність кровотечі знижується. 5. Стан системи згортання. При її порушеннях (наприклад, гемофілії) навіть ушкодження судин невеликого калібру може призвести до істотної крововтрати, аж до смерті.

 III. Зіяння рани. Зумовлене скороченням еластичних волокон шкіри. Ступінь розходження країв рани визначається співвідношенням її осі і ліній Лангера, що показують напрямки розташування грубоволокнистих структур шкіри.

Перша допомога

1. Усунути первинні ускладнення, що загрожують життю пораненого. Такими ускладненнями є:

 · кровотеча; · травматичний шок; · ушкодження життєво важливих внутрішніх органів. Тому основні завдання такі: · спинити кровотечу шляхом накладання джгута або стисної пов'язки або іншими тимчасовими способами спинення кровотечі; · дати пораненому потужні анальгетики (включно з наркотичними) і протишокові препарати (перша допомога при травматичному шоку); при проникних пораненнях грудної клітки і виникненні пневмотораксу необхідно накласти герметичну (оклюзійну) пов'язку з використанням прогумованої тканини; · при проникному пораненні передньої черевної стінки, щоб запобігти випадінню внутрішніх органів і їх інфікуванню, слід накласти широку асептичну пов'язку

2. Профілактика подальшого інфікування. Незалежно від характеру і локалізації всі випадкові рани забруднені бактеріями. Проте крім первинного попадання мікроорганізмів у рану можливе і подальше їх проникнення зі шкіри, повітря, різних предметів. Тому необхідно: · ватяним або марлевим тампоном, змоченим спиртом або іншим розчином з антисептичною і очищувальною дією, видаляють забруднення з навколишніх шкірних покривів; · потім змащують краї рани 5 % спиртовим розчином йоду і накладають асептичну пов'язку, а за необхідності — стисну; · при значних травмах м'яких тканин кінцівок, а також при переломах кісток застосовують транспортну іммобілізацію. У випадку свіжоінфікованих ран слід попередити розвиток в ній інфекції (нагноєння) і створити умови для якнайшвидшого загоєння. Тому основним заходом у лікуванні свіжоінфікованих ран є ПХО ран.

 ПХО рани — це перша хірургічна операція, що виконується пораненому з дотриманням асептичних умов, при знеболенні і полягає в послідовному виконанні таких етапів: - розтин рани; - ревізія ранового каналу; - вирізання країв, стінок і дна рани; - гемостаз; - відновлення цілості ушкоджених органів і структур; - накладення швів на рану із залишенням дренажів (у разі ВИДИ ПХО I. Рання. Проводиться в термін до 24 год з моменту нанесення рани, включає всі основні етапи і зазвичай закінчується накладенням первинних швів. II. Відстрочена. Виконується між 24—48 годинами після поранення. У цей період розвивається запалення, з'являються набряк, ексудат. Операція проводиться на тлі уведення антибіотиків; рана, як правило, залишається відкритою (її не зашивають), згодом накладаються відстрочені первинні шви. III. Пізня. Проводиться пізніше 48 год, коли запалення близьке до максимального і починається розвиток інфекційного процесу. Рана залишається відкритою і проводиться курс антибіотиків. Можливе накладення ранніх вторинних швів на 7—20 діб, коли рана повністю покриється грануляціями й отримає відносну резистентність до розвитку інфекції.

 ВИДИ ШВІВ Завдяки накладенню швів: - прискорюється загоєння; - знижуються втрати рідини через ранову поверхню; - знижується ймовірність повторного нагноєння рани; - підвищується функціональний і косметичний ефект; - полегшується оброблення рани. Класифікація І. Первинні шви. Накладають відразу після завершення операції або ПХО. 1. Первинно-відстрочені шви — їх накладають, коли є ризик розвитку інфекції, на 1—5 діб, при стиханні запального процесу. Різновидом є провізорні шви, які накладають, але нитки не зав'язують, краї рани не зводять. Нитки зав'язують після 1—5 діб при стиханні запального процесу. II. Вторинні. Накладають на гранульовані рани після ліквідації запального процесу (відсутність гнійних набряків і гнійного вмісту, ділянок некротизованих тканин). Розрізняють: 1. Ранні вторинні — накладаються на 6—21-у добу до рубцювання країв рани. 2. Пізні вторинні — накладаються після 21-ї доби, коли необхідно посікти рубцеві краї рани («освіжити краї»), а після цього накласти шви.

Рановий процес — це сукупність біологічних явищ, які послідовно розвиваються в тканинах рани, і пов'язаних з ними реакцій усього організму.

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН Історично існувало декілька класифікацій фаз загоєння ран. І.Г. Руфанов (1954 р.) розрізняв дві фази: · гідратація; · дегідратація. С.С. Гирголаєв (1956 р.) виділив три періоди: · підготовчий період; · період регенерації; · період формування рубця. Нині найбільш популярною є класифікація за М.І. Кузіним (1977 р.): І фаза — запалення (1—5-й день). Об'єднує два послідовні періоди: 1. Період судинних змін — у відповідь на травму розвивається багато порушень структури і функцій мікроциркуляторного русла. Окрім безпосереднього руйнування кровоносних і лімфатичних судин, яке сприяє порушенню відтоку крові і лімфи, відбувається короткочасний спазм, а потім стійке периферійне розширення мікросудин; водночас біогенні аміни підвищують проникність судинної стінки. Це створює умови для уповільнення кровотоку. У результаті відбувається тромбування капілярів і венул. При розпаді клітинних білків (протеоліз) відбувається затримка води і розвивається набряк тканин (гідратація) через руйнування клітин і вивільнення іонів К+ і Н+, які підвищують осмотичний тиск у тканинах. 2. Період очищення рани від некротичних тканин. В очищенні рани беруть участь елементи крові і ферменти. З 1-ї доби в тканинах, що оточують рану, і ексудаті з'являються лейкоцити, на 2—3-ю добу — лімфоцити і макрофаги. У результаті нейтрофіли фагоцитують мікроорганізми, некротичні маси, лізирують нежиттєздатні тканини і виділяють медіатори запалення, а лімфоцити сприяють імунній відповіді. II фаза — регенерація (6—14-а доба). У рані відбуваються два основні процеси: · колагенізація рани; · інтенсивне зростання кількості кровоносних і лімфатичних судин.III фаза — утворення і реорганізації рубця (з 15-ї доби). Може протікати близько 6 міс. Основні процеси зводяться до зміцнення рубця, що утворюється, шляхом побудови сітки з еластичних волокон і появи поперечних зв'язків між розрізненими пучками колагену

. Типи загоєння

 I. Загоєння первинним натягом. Є найбільш економічним і функціонально вигідним, воно відбувається в коротші терміни з утворенням тонкого та міцного рубця. При такому загоєнні між краями і стінками рани порожнини немає, і утворювана тканина фіксує і зміцнює поверхні, що зростаються. Для загоєння необхідні такі умови: · відсутність у рані інфекції; · щільне зіткнення країв рани; · відсутність гематом і сторонніх тіл у рані; · відсутність в рані некротичних тканин; · задовільний загальний стан хворого. II. Загоєння вторинним натягом відбувається через розвиток грануляційної тканини. Відбувається за таких умов: · значне мікробне забруднення рани; · значний за розмірами дефект шкірних покривів; · наявність у рані сторонніх тіл, гематоми; · наявність некротичних тканин; · несприятливий стан організму хворого.

ІІІ. Загоєння під струпом. Відбувається у разі невеликих ушкоджень типу поверхневого садна шкіри, ушкоджень епідермісу, потертості, опіків. Процес загоєння починається зі згортання на ушкодженій поверхні крові, лімфи і тканинної рідини, які підсихають з утворенням струпа. Струп виконує захисну функцію, є своєрідною «біологічною пов'язкою». Під струпом відбувається швидка регенерація епідермісу, і струп відторгається. Весь процес займає 3— 7 днів.

 УСКЛАДНЕННЯ ПРИ ЗАГОЄННІ РАН

1. Розвиток інфекції: · неспецифічна гнійна інфекція; · анаеробна інфекція (правець, газова гангрена); · сказ; · дифтерія тощо

. 2. Кровотеча.

 3. Розходження країв рани (неспроможність швів). Особливо небезпечна при проникній рані черевної порожнини евентрація, оскільки може призвести до випадіння внутрішніх органів (кишки, шлунок, сальник); вона можлива в ранній післяопераційний період (7—10 днів), коли міцність сформованого рубця мала і спостерігається напруга тканин (кишкова непрохідність, метеоризм, підвищення внутрішньочеревного тиску).

Загальні принципи лікування ран

1. Боротьба з ранніми ускладненнями. 2. Профілактика і лікування інфекції в рані. 3. Загоєння в найбільш короткі терміни. 4. Повне відновлення функції ушкоджених органів і тканин.

 Лікування ран у післяопераційний період

. Після операції необхідно забезпечити: 1. Знеболення. Проводиться різними методами залежно від травматичності втручання і вираження больового синдрому. 2. Профілактику вторинної інфекції. Після операції на рану накладають асептичну пов'язку, яку обов'язково змінюють через добу після операції, а потім за потреби. Також необхідно стежити за станом і функціонуванням дренажів, своєчасно їх видаляти. 3. Прискорення процесів загоєння. Для профілактики гематоми в 1-у добу після операції до рани прикладають міхур з льодом. З 3-ї доби використовують теплові процедури, фізіотерапію (УВЧ, кварц). Для поліпшення кровообігу і обмінних процесів необхідна рання активізація хворих. 4. Корекцію загального стану. У післяопераційний період слід уважно стежити за загальним станом пацієнта для своєчасного виявлення і корекції чинників, що несприятливо позначаються на перебігу загоєння рани.

ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ РАН Складається з двох напрямів — місцевого і загального лікування. Характер лікування визначається фазою ранового процесу. І. Місцеве лікування. 1. Лікування у фазі запалення. На першому етапі вирішуються такі завдання: · боротьба з мікроорганізмами в рані; · забезпечення адекватного дренування рани; · сприяння швидкому очищенню рани від некротичних тканин; · зниження проявів запальної реакції. При місцевому лікуванні використовують методи механічної, фізичної, хімічної, біологічної і змішаної антисептики. При нагноєнні післяопераційної рани зазвичай досить зняти шви і широко розвести краї. Якщо цих заходів недостатньо, необхідно провести вторинну хірургічну обробку (ВХО) рани, яка проводиться за наявності гнійного осередку, відсутності адекватного відтоку з рани (затримка гною), при утворенні значних зон некрозу і гнійних набряків. Завданням лікаря при ВХО є: - розтин гнійного вогнища і набряків; - вирізання нежиттєздатних тканин; - здійснення адекватного дренування рани. ВХО є самостійним хірургічним втручанням, яке виконується з використанням знеболення. Основні етапи ВХО: - розтин гнійного осередку; - ретельна інструментальна і пальцьова ревізія самої рани і можливих набряків; - евакуація гною і вирізання нежиттєздатних тканин; - промивання значною кількістю антисептичних розчинів (пероксид водню, борна кислота); - адекватне дренування (проточно-промивне); - якщо ушкодження локалізується на кінцівці, необхідна іммобілізація. Отже, ВХО виконується через 3 доби і більше. Основною метою е лікування інфекції, при цьому рана гранулює, вирізані тканини — з явними ознаками некрозу. 2. Лікування у фазі регенерації. Рана очистилась від нежиттєздатних тканин, запалення зменшилось, тому лікування спрямоване на придушення інфекції і стимуляцію репаративних процесів. На цьому етапі утворюється грануляційна тканина, яка є дуже ніжною і ранимою. Тому необхідне вживання препаратів на мазевій основі, а також багатокомпонентних мазей: левометоксиду, оксизону, оксициклозолю. 3. Лікування у фазі утворення і реорганізації рубця. Основним завданням є прискорення епітелізації рани і захист її від зайвої травматизації. З цією метою використовують пов'язки з індиферентними і стимулюючими мазями, фізіотерапевтичні процедури. 4. Фізіотерапевтичне лікування. У І фазі для купірування гострих явищ запалення, зменшення набряку, больового синдрому використовують УВЧ, УФО, електро- і фонофорез. У II і III фазах з метою активації репаративних процесів і епітелізації застосовують УФО, лазерне опромінення, гіпербаричну оксигенацію. II. Загальне лікування. 1. Антибактеріальна терапія. Застосовується в І і II фазі ранового процесу. Основний принцип — застосування препарату, до якого чутлива мікрофлора рани. Спочатку застосовують антибіотики широкого спектра дії. 2. Дезінтоксикація: інфузія сольових розчинів; метод форсованого діурезу; застосування дезінтоксикаційних розчинів; екстракорпоральні способи детоксикації. 3. Імунокоригуюча терапія. Застосовують імуномодулятори: інтерферон, левамізол, препарати загрудинної залози, цитокіни, інтерлейкіни. 4. Протизапальна терапія. Уведення препаратів групи саліцилатів, стероїдних і нестероїдних протизапальних засобів. 5. Симптоматична терапія. Для зменшення больового синдрому застосовують анальгетики, при гарячці — жарознижувальні препарати, при крововтраті переливають кров, її компоненти і кровозамінні розчини.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Дайте визначення рани.

 2. Перерахуйте принципи класифікації ран

. 3. Перерахуйте види ран за характером травмівного чинника.

4. Дайте характеристику різаної рани

 5. Дайте характеристику колотої рани.

 6. У чому небезпека укушених ран?

 7. У чому небезпека вогнепальних ран?

8. Назвіть симптоми рани.

 9. Наведіть етапи надання першої долікарської допомоги при пораненнях

. 10. Що таке рановий процес?

 11. Назвіть симптоми загальної реакції організму при рановому процесі.

12. Перерахуйте фази ранового процессу

. 13. Назвіть класичні види загоєння ран.

14. Визначте основні завдання ПХО.

15. Назвіть види ПХО за терміном.

 16. Які протипоказання для ПХО?

17. Назвіть можливі ускладнення рани після ПХО

18. Перерахуйте симптоми, характерні для нагноєння рани.

 19. Назвіть прості методи детоксикаційної терапії

. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

ВИБЕРІТЬ ОДНУ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ

1. Колота рана наноситься: а) сокирою; б) шаблею; в) шилом; г) склом. 2. Абсолютна ознака рани: а) кровотеча; б) біль; в) зниження гемоглобіну; г) порушення функції. 3. Основний симптом різаної рани: а) ушкодження шкіри; б) наявність вхідного отвору; в) наявність вихідного отвору; г) наявність вхідного і вихідного отворів. 4. І фаза ранового процесу — це: а) регенерація; б) епітелізація; в) запалення; г) рубцювання. 5. ПХО ран лежить в основі антисептики: а) хімічної; б) механічної; в) фізичної; г) біологічної. Виберіть декілька правильних відповідей 6. Небезпека укушених ран тваринами: а) велика зона ушкодження; б) сильне інфікування; в) сильна кровотеча; г) сказ; д) ушкодження кістки. 7. Умови для загоєння ран первинним натягом: а) рівні краї рани; б) нерівні краї рани; в) згустки крові в рані; г) відсутність у рані сторонніх тіл; д) відсутність нагноєння. 8. Фізичні методи лікування гнійних ран: а) пов'язка з гіпертонічним розчином хлориду натрію; б) ПХО; в) вакуумне дренування; г) УФО; д) розчин пероксиду водню. 9. Протипоказання для ПХО ран: а) свіжоінфікована рана; б) асептична рана; в) гнійна рана; г) кровотеча; д) шок. 10. Загальні ознаки запалення гнійної рани: а) головний біль; б) біль у ділянці рани; в) лейкоцитоз; г) тахікардія; д) набряк, що наростає. Доповніть: 11. Друга фаза ранового процесу — це... 12. Кратність перев'язок після розтину гнійної рани — 13. ПХО, виконана протягом 24 год після травми, — 14. За наявності грануляційної тканини рана гоїться... Установіть відповідність (кожна відповідь може використовуватися один раз, декілька разів або жодного разу) 15. Вид рани: Предмет, яким її нанесено: 1) різана; а) молоток; 2) забита. б) бритва; в) сокира; г) ніж; д) камінь; е) багнет. 16. Вид рани: Симптоми: 1) колота; а) біль; 2) різана. б) зіяння країв; в) сильна кровотеча; г) велика гематома; д) великий некроз; е) малий діаметр отвору. 17. Завдання І фази ранового процесу: Заходи: 1) знищення мікробів у рані; а) ПХО; 2) забезпечення відтоку ексудату. б) розтин гнійника; в) дренування; г) гіпертонічний розчин; д) антибіотики внутрішньом'язово; е) протеолітичні ферменти. 18. Види дезінтоксикаційної терапії: Заходи: 1) прості методи; а) перитонеальний діаліз; 2) інтракорпоральна детоксикація; б) лімфосорбція; 3) екстракорпоральна детоксикація. в) форсований діурез; г) значна кількість пиття; д) плазмаферез; е) вітаміни. Укажіть послідовність дій 19. Перша долікарська допомога при пораненні: а) накладення асептичної пов'язки; б) знеболення; в) спинення кровотечі; г) вибір способу транспортування; д) транспортна іммобілізація. 20. ПХО ран: а) спинення кровотечі; б) накладення швів; в) місцева анестезія; г) оброблення операційного поля; д) вирізання країв, дна, стінок рани; е) асептична пов'язка.

 

 

 

 

 

 

 Література:

·        Медсестринство в хірургії: посібник з практичних            навичок/О.Л.Ковальчук,Р.О.Сабадишин,О.В.Маркович-Тернопіль:            Укрмедкнига,2002.

·        Хірургія: підручник/ О.М.Кіт,О.Л.Ковальчук,І.С.Вардинець,А.О.Боб.-           Тернопіль:ТДМУ,2014.